Міфи і факти ЗНО — 200 балів.

МІФ №1 ЗНО з історії України скласти легше, ніж ЗНО з математики! 

У 2017 році 75,9% випускників обрали історію України, а математику лише 47,1%. Результати тестування виглядають інакше! 

Факт! Приблизно на 30% результати із ЗНО з математики вищі за результати ЗНО з історії України. 

Пояснення експертів:  

Математику обирають ті, хто навчається у профільних класах, або системно готується до тестів. Підготовці до ЗНО з історії України приділяють набагато менше уваги, оскільки вважають, що щось читали, щось знають, тому залишають підготовку на крайній місяць. 

На жаль, другий шанс такі випускники отримають лише через рік. 

Порада: розпочинати підготовку до ЗНО із початком навчання у випускному класі, розділивши кількість тем, які виносяться на перевірку на кількість місяців відведених на підготовку. Вчити Історію по темах, які ви для себе, або ж за допомогою вчителя  розпланували, систематично. Наприклад одну тему в тиджень.

Крайній місяць  залиште на повторне проходження ВСІХ тестів. Ми переконані, що 200 балів на ЗНО 2019 року із нами – це РЕАЛЬНО!

Порада батькам від експертів.  Більшість із Вас покладається на свідомість випускників або на досвідченість репетиторів.

Свідомість до самостійної підготовки здатні продемонструвати лише 3,7% підлітків 15-18 років. Професійність окремих репетиторів дуже часто закінчується поясненням: «Ваша дитина перехвилювалася. Я очікувала вищий результат». Але такі пояснення не виправляють ситуацію.

Цей важливий рік радимо винайти можливості допомогти випускнику скоординувати свою підготовку і контроль за його результатами.

МІФ №2. У ВНЗ відбирають найкращих.

Нинішній рік видався показовим для поширення чуток про те, що у вищі навчальні заклади України приходять виключно талановиті. Улітку Інтернет захльостувався повідомленнями абітурієнтів, як вони зі своїми чесно набраними балами пройшли на навчання.

Та і як могло бути інакше, ураховуючи збіг визначальних обставин. По-перше, кількість вищих навчальних закладів в Україні перевищує кількість таких у Німеччині, Франції та Великій Британії разом узятих. А по-друге, кількість цьогорічних випускників українських шкіл знизилась майже вдвічі й на бюджеті місця у ВНЗ зараховували всіх охочих, а приватні вищі навчальні заклади просто полювали на абітурієнта.

«Ось бачите, ‑ радіють прихильники необхідної «сталості» системи ЗНО, що склалась, ‑ нічого принципово змінювати не треба. Якщо дитина добре підготується до тестування, то їй гарантується вступ у ВНЗ».

А між тим провідні вищи навчальні заклади провели повторне тестування студентів-першокурсників та оприлюднили жахливі речі: і половина з них не пред’являє навіть мінімум у необхідному рівні підготовки. З одного боку, стверджується, що вступ у ВНЗ ‑ виключно за рівнем знань, а з іншого – хапаються за голови: хто прийшов учитись і з якої такої нагоди він має одержати вищу освіту.

Директор Центру підтверджує, що у «змістовій підготовці» є дуже тривожні приводи для розмови, «цьогоріч 30 відсотків тих, хто склав тест з математики, не змогли відповісти на елементарне запитання про теорему Піфагора». То хто ж, урешті-решт, потрапляє на навчання у вищі навчальні заклади: талановиті абітурієнти, кращі за рівнем знань, кращі з наявних чи всі, хто впорався хоча б з якимись завданнями на ЗНО?

МІФ №3. Його творці полюбляють спекулювати тим, що в тестах можна вгадати відповідь, поставивши хрестики навмання.

Заради справедливості зазначимо: проблема вгадування справді є. Вона особливо актуальна для завдань так званого закритого типу, в яких передбачається знаходження однієї або кількох правильних відповідей із запропонованих. Хоча в тестології використовується досить багато форм тестових завдань, відмовитися від використання завдань закритого типу не можна. Одна з причин — те, що в середній школі тестові технології — рідкість, і учні не вміють працювати з різними формами тестових завдань. Але наука і практика знають методи запобігання вгадування. Так, в тестах Українського центру оцінювання якості освіти закриті завдання подано серіями. За даними авторитетного Національного інституту з оцінки досягнень у сфері освіти — СІТО (Великобританія), це значно зменшує можливості вгадування. Наприклад, серія з п’яти завдань дає вірогідність вгадування 0,0313, а з десяти завдань — тільки 0,00098. Ще один застережний елемент — надання для здачі тесту досить тривалого часу. Адже коли його мало, то, за даними того ж СІТО, вірогідність вгадування зростає. Значно зменшує можливості вгадування і те, що всім абітурієнтам створюються однакові умови здачі тестів. Українським ноу-хау в цьому контексті є запровадження так званої нижньої межі кількості балів, наявність яких дозволяє абітурієнтові взяти участь в конкурсі для вступу до вищого навчального закладу. Як відомо, ця кількість становить 124 бали. Трирічний досвід дає підстави стверджувати, що абітурієнти з гіршими результатами можуть бути віднесені до категорії «вгадують». Підтвердженням цього є результати опитування серед тих, хто отримав результат нижче 124 балів, а також стабільна протягом останніх трьох років популяція таких «знавців основ наук» (9-10% від загальної кількості учасників тестування).

МІФ №4. Зовнішнє оцінювання обмежує доступ до вищої освіти тим, хто хоче здобути заочно або закінчив середню школу кілька років тому. Як наслідок, атестат про загальну середню освіту втрачає своє значення.

Хто може заперечити просту істину: до вступу в університет необхідно готуватися. Чому ж тоді повинні бути одні правила вступу для студентів, що бажають навчатися заочно, і інші — для тих, хто навчатиметься на бюджетному відділенні? Адже дипломи про вищу освіту вони отримують однакові. Напевно, ті, хто підтримує цей міф, керуються єдиною метою: дати можливість вищим навчальним закладам формувати спеціальний контингент студентів, коштом якого можна поповнювати спецрахунки, виконувати плани прийому, утримувати додаткові штатні одиниці. Про якість підготовки фахівців, як і про рівний доступ до вищої освіти, тут мова не йде.